КРИ́ШТАЛЬ, ю, чол.
1. Дуже прозоре скло високого гатунку, якому властива гра барв і мелодійний дзенькіт. Служниці одчинили високі двері з дорогого кришталю (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 12); Ходи лиш до мене до замку, 3 кришталю мій замок ясний (Леся Українка, IV, 1954, 122); Вироби з поліського кришталю все ширше знаходять попит у широких кіл населення (Радянська Україна, 16.II 1965, 3); * Образно. Ця натура нічого не може затаїти від мене, це кришталь — дзвінкий і прозорий (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 436); * У порівняннях. Кришталем заіскрилася роса по зеленій траві… (Панас Мирний, II, 1954, 55); Чиста совість, як кришталь, дала Сковороді змогу високо тримати прапор співця (Павло Тичина, III, 1957, 109).
2. збірн. Вироби з такого скла (переважно посуд). З альтанки в саду бряжчав кришталь і срібло. Чувся гомін (Андрій Головко, I, 1957, 53); Вона [люстра] і її кришталь ледь-ледь погойдуються (Михайло Стельмах, I, 1962, 296).
3. нар.-поет. Пестливе звертання до коханої, дорогої людини. Ой, вийди, вийди, серденько Галю, Серденько, рибонько, дорогий кришталю! (Павло Чубинський, V, 1874, 88); — Моя матінко, мій дорогий кришталю! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 39); [Домаха:] Василечку, дорогий кришталю! До чого ж ти себе допустив? (Марко Кропивницький, II, 1958, 167).
▲ Гірський кришталь див. гірський.