КРИМІНА́ЛЬНИК, а, чол.
1. розм. Карний злочинець. — Ти, злодію, .. кримінальнику, зараз мені забирайся відси! — кричав запінений підмайстер (Іван Франко, I, 1955, 227); Вона.. з огидою почала їсти бурду, принесену двома кримінальниками у брудному відрі (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 144).
2. заст. Арештант. Зараз-таки назвала мене жінка кримінальником: через те, що обстрижений (Лесь Мартович, Тв., 1954, 206).