КРИМІНА́Л, у, чол.
1. розм. Карний злочин. Він довів цензорові, що тут немає ніякого криміналу, коли автор вдається до цензури (Панас Мирний, V, 1955, 430); — Надто ганебно це — виправдовуватися, не відчуваючи за собою ніякого криміналу… (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 335).
2. заст. В’язниця, тюрма. Тиждень минув від хвилини, коли брати переступили пороги криміналу, а ще не кликано їх до суду (Іван Франко, VI, 1951, 181); [Жураківський:] Правду кажучи, то він, сірома, і до криміналу попав через свою охоту до науки (Степан Васильченко, III, 1960, 297); [Чмур:] Уночі збиратись заборонено. Ну, чого стоїте? Бо я вас усіх до криміналу (Юрій Мокрієв, П’єси, 1959, 82).