КРИЧУ́ЩИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до кричати 1. Я бачу криваві, кричущі роти Катованих і ґвалтованих (Максим Рильський, Поеми, 1957, 292).
2. прикм., перен. Який викликає крайнє незадоволення, обурення; неприпустимий. Хіба заснеш, коли на десять кварталів такий гармидер і ґвалт? ..Яке кричуще порушення правил додержання громадського супокою і тиші! (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 59); Борис під час дуже відповідального досліду припустився кричущої необережності (Ігор Муратов, Свіже повітря.., 1962, 188); Кричуща несправедливість.