КРИ́ЦЕ́ВИЙ, а, е.
1. Зробл. з криці (у 1 знач.); сталевий. Ще й сідла там були.., — ах, які сідла!.. — і крицеві панцири (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 175); Крутиться довгий гранчастий бур, вгризається в руду крицевим зубом… (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 238); Крицевий спис; * Образно. Ким підказані співцеві ті слова крицеві? (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 114).
2. Який має колір криці; світло-сірий. Крицевого кольору полотнище;
// Такий, як у криці. Очі [ворога] блиснули холодним крицевим блиском (Олесь Донченко, II, 1956, 536).
3. перен. Твердий, міцний, як криця. Ведмідь підчепив [вовка] своїми крицевими кігтями і розпоров йому живіт (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 190); В нас мускули крицеві (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 265);
// Незламний, стійкий. Чернець духу кріпкого, побожності непорушної, волі крицевої… (Остап Вишня, I, 1956, 171); Крицеві згуртувалися ряди (Володимир Сосюра, I, 1957, 267).