КРІ́ПКО.
1. розм., рідко. Присл. до кріпкий; міцно. У другому возику сиділи два чоловіки і парубок — усі троє зв’язані кріпко (Марко Вовчок, VI, 1956, 231).
2. діал. Дуже, сильно. Кріпко розумна була [Галочка]: кожного, хто у неї спитається, навчить і розкаже (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 312); — Хоч що ви мені тут кажіть, а вовк — звір кріпко полохливий! (Остап Вишня, II, 1956, 145).