КРЕВНО, присл., розм.
1. Те саме, що кровно. Любить і звір свою дитину. Але поріднитися душею, а не кревно може тільки людина (Олександр Довженко, I, 1958, 259); З тобою [російським народом] недолі нас кревно з’єднали (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 9).
2. рідко. Щиро, старанно, пристрасно. Хто робить кревно, той ходить певно (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 81); Ми мирні люди, та у нас серця За кожне горе кревно вболівають (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 117);
// Дуже гірко. Припавши до подушки, кревно і голосно заголосила [Христя] (Панас Мирний, III, 1954, 358).