КРЕСЬ

КРЕСЬ, КРЕСЬ-КРЕСЬ, виг.

1. Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь і т. ін.;
//  у знач. присудка. Витяг запальничку — кресь-кресь!.. Не горить (Андрій Головко, I, 1957, 162); Юрасик.. дістає кресало. Кресь-кресь, кресь-кресь, але ні іскорки від кремінця (Платон Воронько, Казка.., 1957, 36).

2. розм. Уживається як присудок за знач. креснути. — Бувало, ні з сього, ні з того, ти стоїш — а він [пан] — кресь тебе по щоці! (Панас Мирний, III, 1954, 164).