КРАМАРЧУ́К, а, чол.
1. розм. Бідний, поганенький крамар. Хто вони? прості люди, мужики… ну, скажемо навіть: крамарчуки (Агатангел Кримський, А. Лаговський, І, II, 1905, 80);
// зневажл. Крамар (у 1 знач.). Солдат.. суворим поглядом зміряв.. принишклого крамарчука (Натан Рибак, Час, 1960, 156).
2. заст. Те саме, що крамаренко.
3. заст. Учень, помічник крамаря (у 1 знач.). — До моєї Улясі вже лицяється багато молодих крамарчуків.., але вони їй не до пари (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 328); Мусили розступатися перед Савкою каховські крамарчуки, знали уже його норов (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 24).