КРАЙОВИ́Й, а, е.
1. Прикм. до край 1 4—6. [Дрейсігер:] Треба щось почати для рятунку нашого крайового промислу від повної згуби (Леся Українка, IV, 1954, 240); Крайова конференція.
2. спец. Який міститься на краю чогось. Збирають крайові віночки квіток [волошки синьої].., вириваючи їх з кошиків (Лікарські рослини.., 1958, 157); Каміння по краях льодовика утворює так звані крайові морени (Фізична географія, 5, 1956, 117).