КРА́ЙНОЩІ, ів, мн.
1. Надмірність у якійсь дії, діяльності, у вчинках, а також найвищий ступінь вияву певних поглядів, переконань тощо. Треба зображати [героїв праці] красивими і натхненними, не допускати крайнощів натуралістичного копіювання дійсності (Степан Крижанівський, М. Рильський, 1960, 144).
♦ Вдаватися (вдатися, доходити, дійти і т. ін.) до крайнощів; Впадати (впасти) в крайнощі — виявляти надмірність, перебирати міру в чомусь. До крайнощів, як то кажуть, не дійшло. Але.. наші хлопці не одмовили собі в приємності побешкетувати з радощів (Юрій Яновський, II, 1954, 23).
2. перен. Те саме, що крайність 2. Переходити в дискусії з одних крайнощів в інші.