КРА́ЙЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до край1 1. Остап.. бачив частинку неба ясного й променя сонячного удень, а вночі — купку зірочок.., крайчик.. місяця (Марко Вовчок, I, 1955, 334); Горовиць.. присів на крайчик стільця (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 633).
КРАЙЧИК
Тлумачення слова