КРАДІ́ЖКА, и, жін.
1. Те саме, що крадіж. Пшептинський.. кричав, совався до їх з кулаками, винуючи їх у недавній крадіжці сусідських коней (Нечуй-Левицький, I, 1956, 214); Суд.. визнав Явдоху.. винною в крадіжці зерна з громадського гамазею (Олесь Донченко, III, 1956, 14).
2. Украдені речі. Безневинних б’ють, а він собі нишком крадіжку поживе та й сміється потайно (Панас Мирний, I, 1949, 262); — Витрусили крадіжку, а вона, бач, ще й невинна! — викрикувала кума (Любов Яновська, I, 1959, 48).