КОТЮ́ГА, и, чол.
1. Збільш.-зневажл. до кіт 1. * У порівняннях. В червленій ризі похожає, Та мов котюга позирає На сало (Тарас Шевченко, II, 1963, 70).
2. діал. Собака. Стар [старий], як котюга, а бреше, як щеня (Номис, 1864, №6905); Привітав його старий котюга веселим гавканням (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 58).