КОСТИ́ЛЬ, я, чол., спец.
1. Металевий стрижень, загострений з одного кінця й розширений або загнутий під прямим кутом із другого. Ковадло має внизу чотири лапи, якими воно кріпиться до стільця за допомогою залізних костилів або хомутів (Посібник сіль. коваля, 1958, 92); Оксана влаштувалась горновою біля преса гарячого штампування, на якому роблять костилі для кріплення рейок до шпал (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 176).
2. Пристосування для опертя в деяких машинах, механізмах тощо. Торкнувся [літак] колесами землі, стукнувся костилем і, прокотившись з сотню кроків, зупинився (Микола Трублаїні, III, 1956, 124).