КОСТОМА́ХА, и, жін., розм., зневажл.
1. Те саме, що кістка 1. Всю ніч ока не стулив. Костомахи надавив (Іван Франко, X, 1954, 122); Хай-но покаже смерть носа, то я її лютнею по старих костомахах (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 52);
// Велика кістка. Вовк покинув костомаху (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 45).
2. перен. Про смерть. А як прийде, браття, костомаха, Та як прийде, браття, з косою, То я крикну: «Чи здорова, свахо!? Нумо, свахо, разом і зі мною!» (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 155); Ти ж ще нічого й не зробив у Ковалівці.. От збудуй їм станцію, ферми світлі та механізовані, постав людям нові хати, лікарню, школу, дай їм грошей добрих за їхню працю. А як будуть після цього казати про тебе добре слово, тоді вже й клич до себе костомаху та й починай з нею грати в підкидного (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 384).