КОСТЕ́Р, тра, чол.
1. діал. Стіс дров, очерету тощо. Стояв у неї на городі В кострі на зиму очерет (Іван Котляревський, I, 1952, 86).
2. гірн. Кріплення в шахті з дерев’яних стояків, складених горизонтально один на одного у вигляді трикутних або квадратних колон, які підпирають стелю в лаві. Покрівлею в лаві керують, плавно опускаючи її на дерев’яні костри, які встановлюють по всій довжині лави у шаховому порядку (Наука і життя, 3, 1958, 32).