КО́ШІ́ЛЬ, кошеля, чол.
1. Те саме, що кошик 1. Вкладається [дядько Лев] проти вогню на траві, поклавши кошеля під голову (Леся Українка, III, 1952, 210); Він вихапував рибу руками без ніяких приладів, а як наловив повний кошіль, то виліз з води (Василь Стефаник, II, 1953, 17).
♦ Кошелі носити за ким — залицятися до когось.
2. Виплетена з лози або соломи велика кругла посудина для зберігання зерна; солом’яник (у 3 знач.). Вибирали [пшеницю] з кошелів у мішки і десь по подвір’ю ховали просто в сніг (Андрій Головко, II, 1957, 330).