КОРИ́СЛИВИЙ, а, е.
1. Який прагне до власної вигоди, наживи. — Я не всіх [учнів] міг переважити на свій бік.. Одиниці такими й зосталися — оглядними, корисливими (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 601).
2. Який ґрунтується на користі (у 2 знач.); який робиться заради власної вигоди. За Ясногорську Шовкун піклувався з таким же самозабуттям, як колись за її Юрася. Робив це він не з якихось корисливих міркувань, це було його внутрішньою потребою (Олесь Гончар, III, 1959, 216); Я тобі чесно скажу, що з корисливою метою в комсомол не мав і не маю наміру вступати (Олесь Донченко, V, 1957, 359).