КОРИФЕ́Й, я, чол.
1. У старогрецькій трагедії — керівник і заспівувач хору. Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві (Леся Українка, III, 1952, 447).
2. Танцівник кордебалету, який виконує сольні партії.
3. перен. Провідний, видатний діяч науки, мистецтва тощо. — Корифеї марксизму дали нам цінний дороговказ для розвитку нашої науки (Натан Рибак, Час, 1960, 436); Театральна діяльність Карпенка-Карого зв’язана з тими трупами, в яких працювали корифеї українського театру — М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський (Стеценко, Життя К.-Карого, 1957, 212).