КОРОНО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до коронувати.
2. у знач. прикм. Який має владу монарха, вінчаний на царювання. Чим же гірша моя королева від інших коронованих осіб?.. (Леся Українка, III, 1952, 577); Новий коронований деспот Микола І нещадно розправився з декабристами (Слово про Кобзаря, 1961, 8);
// Увінчаний короною (у 1 знач.). Хотілося б зогнать оскому на коронованих главах, На тих помазаниках божих… (Тарас Шевченко, II, 1953, 69).