КОРО́НКА, и, жін.
1. Зменш. до корона 1, 4. На голівці [у дівчинки] малесенька золота коронка (Леся Українка, III, 1952, 488); Коси заплела [Катерина] в дрібні сталки, в коронку виклала їх на голові (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 101).
2. Зовнішня частина зуба. Зуби складаються з коронки, шийки й кореня (Анатомія і фізіологія людини, 8 кл., 1957, 92).
3. Металевий або пластмасовий ковпачок, який насаджують на зуб, щоб зберегти його. В роті у нього тьмяно блищали золоті коронки (Олесь Донченко, II, 1956, 76).
4. техн. Обідок різальних частин бура. Сотні й тисячі тонн кварциту було вивезено, перш ніж коронки бурів торкнулися руди (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 134); Через певний час допитливий розум чеканника і його вмілі руки створили універсальну бурову коронку. Вона надійно працює і в слабких, і в твердих породах (Робітнича газета, 29.I 1965, 2).
5. діал. Мереживо (у 1 знач.). Була [Целя] тілько в сорочці, що обшита вгорі коронкою (Іван Франко, II, 1950, 288); Батько приступив до ліжка, застеленого біленьким простиралом із коронками (Осип Маковей, Вибр., 1954, 207).