КОРІНИ́ТИСЯ, иться, недок., у кому—чому.
1. Мати своєю причиною, підставою, джерелом. Йому [І. К. Карпенкові-Карому] головне довести глядачеві, що нещастя, які обрушуються на Софію, на Гната, коріняться не в чиїйсь злій вдачі, а що вони викликані умовами тодішнього життя (Юхим Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 79).
2. Глибоко таїтися, міститися.