КОРЕНИ́СТИЙ, а, е.
1. Те саме, що коренастий. На вгороді бузина коренистая — Чортова дівчина норовистая (Українські народні пісні, 1, 1964, 33); Здавалося, був [чоловік] сильний, коренистий, грубий (Іван Франко, VIII, 1952, 113).
2. У якому міститься коріння; з корінням. Зрідка, десь під лісом, на коренистій дорозі, мов у бубон, били вковані колеса возів (Михайло Стельмах, II, 1962, 304).