КОРЕНИ́ЩЕ, а, сер. Збільш. до корінь 1, 2. Багнистою вулицею йшов мужик, немов дубове коренище котилось по дорозі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 309); Я.. сів на погорблене коренище верби, .. а школярка обома ручатами вчепилась у чобіт, стягла його і вилила брудну юшку (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 162); * У порівняннях. Дядько ішов сам: глухо покашлюючи, .. з залізними вилами в руках, з кудлатою головою, як коренище (Степан Васильченко, II, 1959, 126).
КОРЕНИЩЕ
Тлумачення слова