КОРЧУВА́ТИЙ, а, е.
1. Те саме, що корчастий. Понад Дніпром з обох боків зеленими мурами тяглись плавні.., де сплітались у непроникливу сітку корчуваті дуби, липи, вільшина, верби й лози (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 333); Надбережні корчуваті верби полоскали свої свіжі віти в запіненій.. воді (Іван Ле, Наливайко, 1957, 396);
// Густо вкритий корінням дерев, яке виступає з землі. Пісня спотикається на корчуватих стежках, падає й знову підводиться (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 63).
2. перен., розм., рідко. Кремезний, вузлуватий (у 3 знач.). Оленчук ще довго сидів, ..і в темряві ночі корчувата постать його непорушно темніла під навислим зоряним небозводом (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 69).