КОПОТІТИ

КОПОТІТИ, очу, отиш, недок., розм. Стукаючи, тупаючи, іти, бігти дрібними кроками. Ой ще зілля не кипить, А вже милий копотить (Павло Чубинський, V, 1874, 417); — Діду! Діду! — гукав хлопчик, чимдуж копотячи з гори (Панас Мирний, I, 1954, 165); Вони [повстанці] вже переїхали через браму і копотять горі дорогою (Іван Франко, VIII, 1952, 302);
//  Стукати, тупати, ідучи, біжачи дрібними кроками. Летить наш кінь! Він копитами на цілий всесвіт копотить… (Павло Тичина, II, 1957, 208); На вулиці Горького чисто, просторо, і ранком в урочистій тиші лиш дзвінко копотить чобітками дітвора та підлітки по асфальтових тротуарах (Народна творчість та етнографія, 2, 1962, 97).