КО́НУСНИЙ, а, е.
1. Прикм. до конус. — Одна грань [різця], скажімо, обточує банку, друга здіймає стружку з конусної частини (Олесь Донченко, V, 1957, 361).
2. Який має форму конуса; конічний. До його робочого місця подавалися нескінченним потоком невеликі гостроверхі балони, і Софрон мусив швидким рухом насадити на балон конусну голівку (Натан Рибак, Час, 1960, 93).