КОНЧИ́НА, и, жін., уроч. Смерть, сконання, скін. — Люди добрі, — рече їм владика, — коли він [отець Іван] такий вам любий, то я не бороню йому стояти при престолові божому й до кончини його віку (Марко Вовчок, I, 1955, 9); У поезіях Лесі [Українки] до самої кончини її стрічаємо ми фольклорні елементи (Максим Рильський, III, 1956, 289); 21 січня, в день 50-х роковин з дня кончини вождя, тисячі людей побували біля пам’ятника Іллічу (Вечірній Київ, 22.I 1974, 1).
КОНЧИНА
Тлумачення слова