КОНА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до конати 1. З гнітючим чуттям пробирались хлоп’ята вподовж кладовищенського рову, заповненого конаючими людьми (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 108);
// у знач. ім. конаючий, чого, чол. Той, хто вмирає. Стоять чумаки.. круг конаючого, похиливши сумно голови (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 182).
КОНАЮЧИЙ
Тлумачення слова