КОМИНО́К, нка, чол.
1. Зменш. до комин 1. Після вечері.. постелила мати на полу, а під коминком — Давидові (Андрій Головко, II, 1957, 23); Спить Лиска. Ніч. А вранці схопилась — та шмиг! — в коминок (Іван Нехода, Казки.., 1958, 67).
2. Кімнатна піч із широким отвором для палива та прямим димоходом. І внесло хлоп’я моторне Хмизу та скіпок; От взяли ми й затопили Теплий коминок (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 371); В коминку тріщить і гуде веселий огонь (Іван Франко, VI, 1951, 363).