КО́МИН, а, чол.
1. Передня (нижня) частина димоходу варистої печі. [Софія:] От побачите, мамо, як я комин розмалюю (Карпенко-Карий, I, 1960, 291); Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (Микола Олійник, Леся, 1960, 84).
2. Канал з вогнетривкого матеріалу для виходу диму з печі, груби в повітря; димохід. Каганець чадів. У комині гудів осінній вітер (Олесь Донченко, II, 1956, 105).
3. Горішня частина димоходу над дахом якої-небудь будівлі; димар. Два височезні комини стриміли до неба (Іван Франко, V, 1951, 383); Господарі вертаються з роботи.., а нишком поглядають на димок, що в’ється понад комином низеньким (Леся Українка, I, 1951, 234); У селі дим вставав над коминами (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 7).