КОЧУВА́ТИ, ую, уєш, недок.
1. Часто переїжджати з місця на місце зі своїм житлом і майном (про народи, племена тощо). Вже сім день, як під горою ми стоїмо, кочуєм караваном (Словник Грінченка);
// розм. Мандрувати. Хто в пустині кочує, Край криниці.. [радий] спочивать (Іван Франко, X, 1954, 401);
// Переходити, пересуватися, перелітати з одного пасовища, місця годівлі на інше (про тварин, птахів). Отари кочують по степах (Словник Грінченка); Вовки.. весною і літом.. живуть осіло, а восени й зимою кочують (Наука і життя, 2, 1959, 46).
2. перен., ірон., жарт. Часто переходити з одного місця в інше, змінюючи місце праці, проживання тощо. Шукає [Кузьма] роботи, кочує: То в трест, то на шахту він — тиць… (Степан Олійник, Вибр., 1959, 215).