КОЧЕРГА́, и, жін.
1. Те саме, що коцюба 1. Кочерга до печі хазяйка — вона своє діло зна, жар загріба (Номис, 1864, № 10295); Саме став топитися тол. Партизани залізними невеличкими кочергами почали вибирати його в дерев’яні скриньки (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 775).
♦ Ні богові свічка, ні чортові кочерга див. бог.
2. тільки мн. Сукупність знарядь, якими пораються біля печі (коцюба, рогач, дерев’яна лопата тощо). Мар’я ходила, як сова, насуплена — мовчазна, торохтіла кочергами, мисками, горшками (Панас Мирний, III, 1954, 155); Кинулась [мати] деркач з-під печі.., закладений кочергами, витягати (Павло Тичина, I, 1957, 258).
3. тільки мн. Те саме, що кочережник. В кочергах, під припічком і по всіх темних закутках притаїлись, сумуючи, діди (Степан Васильченко, I, 1959, 215); Як ішов у хату, взяв вила-трійчатки й поставив у кочергах (Андрій Головко, II, 1957, 135).