КМІТИТИ, кмічу, кмітиш, рідко КМЕТИТИ, кмечу, кметиш і КМІТУВАТИ, рідко КМЕТУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Те саме, що міркувати; розмірковувати. Сіла вона та й кмітить; вона сподівалась, чи не над’їде хто та підвезе її до другого села (Нечуй-Левицький, III, 1956, 210); Все на один лад кметуючи, дійшли вони до Волоської (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 26); — Як би вислизнути з-під ласкавої опіки [отамана]? — кмітували [друзі] (Яків Качура, II, 1958, 372);
// Розуміти, тямити. Уже дитина кметить (Словник Грінченка).
2. за ким — чим, діал. Спостерігати, стежити. Радюк не зводив очей з Ольги й кмітив за нею (Нечуй-Левицький, I, 1956, 548).
3. діал. Зауважувати, помічати. З тим я й поїхав, а вже кмітую, що мій Савка аж горить з нетерплячки (Іван Франко, II, 1950, 42).