КЛИ́НЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до клинець. Василь Онопрійович слухав, усміхався, погладжуючи срібний клинчик борідки (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 144); — У мене десять моргів поля, а вдова Варвара нічо [нічого] більше не має, лиш маленький клинчик (Лесь Мартович, Тв., 1954, 135).
КЛИНЧИК
Тлумачення слова