КЛИ́ЧКА, и, жін.
1. Назва, ім’я, дане тварині. Він одразу згадав, що в нього є автомат, що в нього є кінь з кличкою Мудрий (Олесь Гончар, III, 1959, 456).
2. Прізвисько, дане людині для конспірації. «Хлопець, видно, бувалий, обережний», з задоволенням подумав я, але все ж відрекомендувався не своїм власним прізвищем, а кличкою: — Командир Степан Кравець (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 29).