КЛУБОЧИТИСЯ, иться, недок.
1. Підійматися, зніматися клубами (див. клуб 2); клуботатися. Олеся.. схопилась — уже нема [Івана], далеко; тільки пил слідом клубочиться, а коло неї діти плачуть (Марко Вовчок, I, 1955, 29); Над високими трубами клубочився дим (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 81); * Образно. Клубочаться по селу глухі чутки, нібито бунтує дівчина проти свого батька-крутія (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 273);
// Текти, вируючи, підіймаючись хвилями (про море, річку, струмок і т. ін.). Стиснута грядою кам’яних горбів, вона [річка] в цьому місці раптом вужчала, клубочилась піною і.. з розгону била в чорну скелю (Олесь Донченко, IV, 1957, 206).
2. перен. Бурхливо, сильно виявлятися (про думки, почуття). Думки його клубочились, підштовхували одна одну, план виникав за планом, намір за наміром (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 128); Язиком Михайло Бова каявся, а в серці клубочилася ненависть (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 171).