КЛЮ́ЧНИК, а, чол.
1. заст. Той, хто мав ключі від комор панського маєтку, економії тощо й розпоряджався продуктовими запасами. Отак-то з того часу Прокіп Іванович став прикажчиком, а я ключником (Олекса Стороженко, I, 1957, 187); Серед адміністрації князівського господарства [Русі] були.. і ключники, які відали сільським господарством (Історія УРСР, I, 1953, 64).
2. рідко. Те саме, що ключар 1. Мовчазний ключник [в’язниці] одімкнув дверцята до одної комірки, а після того, як я увійшов, хутко зачинив їх (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 112).