КЛЯ́ТИЙ, а, е.
1. Такий, якого клянуть, проклинають; огидний, ненависний. — Бенкетують вражі ляхи Наше безголов’я.. Нехай, кляті, бенкетують, Поки сонце зайде (Тарас Шевченко, I, 1963, 44); За тією клятою панською роботою світу не видно, вгору нема коли глянути (Степан Васильченко, II, 1959, 355); Йшли [полонянки] під дощем, по роз’їждженій, грузькій дорозі, а все ж було краще, ніж у тих клятих вагонах (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 163); Наробила вона, ця клята війна, такого наробила, що далі нікуди… (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 313);
// у знач. ім. клятий, того, чол., лайл. Про людину, яку проклинають, засуджують, ненавидять. Наглядів [пан], клятий! ..Та й ну гостинці засилать. Так і гостинців брать не хоче, Не хоче й пана закохать! (Тарас Шевченко, II, 1953, 105); І якось в бою пугачовця Криваві знесилили рани, Його оточили, кляті, В полон потягли бусурмани (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 167).
2. перен., розм. Упертий, завзятий. Клятий же був такий [денщик]: що йому вже не доставалося, як його не бив [офіцер].. — нічого не помага (Панас Мирний, I, 1954, 243); — Заколоти треба, — сказав Панас Половець, спиняючи коня коло мертвого Оверка, — клятий був босяцюра (Юрій Яновський, I, 1954, 252); В роботі він гарячкий, навіть клятий (Яків Баш, Надія, 1960, 117);
// Сильний за ступенем свого вияву; довготривалий (про явища природи). Ну й кляті ж морози, коли вже вони пересядуться? (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 300); Клятий вітер.