КЛЯ́КНУТИ, ну, неш, недок.
1. Дуже змерзши, ставати малорухомим, утрачати чутливість; дубіти. Холодно в хатині, Клякнемо — та й годі (Павло Грабовський, I, 1959, 204); Важко було в перші роки вчителювати. В класах холод, чорнило замерзає, руки в дітей клякнуть, але на серці в учительки тепло (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 75);
// Утрачати гнучкість. Вона почувала, як дубіє її тіло, як клякнуть м’язи, як у голові починає туманіти (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 68);
// Ставати твердим; холонути (про труп). Птахи, як і інші тварини, після смерті клякнуть, що заважає зніманню шкіри (Виготовлення чучел.., 1956, 15).
2. розм. Не достигнувши, сохнути від суховію, спеки тощо (про рослини). Пшениця клякне.
КЛЯКНУ́ТИ див. клякати.