КЛЕКОТАТИ, очу, очеш і КЛЕКОТІТИ, очу, отиш, недок.
1. Видавати переривчастий звук (про деяких великих птахів). На могилі ворон кряче, І орли десь клекотять (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 296); Журавлі в небесах клекотали У чужій, наче в рідній землі (Терень Масенко, Степ, 1938, 61); Кле-кле-кле! — клекочуть вгорі лелеки (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 6).
2. Бурхати, вирувати, шумувати (про рідину). Пливуть собі [козаки], а з-за хвилі Сонце хвилю червонить; Перед ними море миле Гомонить і клекотить (Тарас Шевченко, I, 1963, 203); Вода клекоче, булькотить та все несе Лавріна далі на гостре каміння (Нечуй-Левицький, II, 1956, 343); Клекоче піна за стерном, — Гей, не дрімай, матросе! (Максим Рильський, I, 1960, 298);
// Кипіти з шумом. Самовар радісно клекотів і випускав пару (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 317); Чути, як в глибині форми клекоче метал (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 285); Клекотіла у величезних чанах страва для строковиків (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 146).
3. безос. Глухо булькотіти (в горлі, у грудях при хворобливому стані). Кашель в Марусі ніби перестав і вже вона, хоч і не стогне і буцімто спить, так у горлі стало дуже хрипіти, а у грудях аж клекотить… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 85).
4. Видавати, створювати переривчасті звуки, схожі на клекіт птахів; шуміти (про мотор, кулемет і т. ін.). У повітрі клекотали кулемети, цінькали кулі та сухо гарчала денікінська батарея (Григорій Епік, Тв., 1958, 385); Міни клекотіли над головою, огидно завиваючи (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 126);
// перен. Бурхливо, з шумом відбуватися, здійснюватися. Василько чув, що бій клекотав зовсім близько за селом (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 148); Прекрасні ці творчі будні, Коли праця довкола клекоче (Любомир Дмитерко, В обіймах.., 1958, 84);
// перен. Голосно виявляти свої почуття, пристрасті тощо; шуміти (про людей). Клекотіла громада, і заговорили усі, нічого і не розбереш (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 125); Бачила уві сні дівчина безконечний вир святкового люду, що клекотів піснями на широких вулицях і площах (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 140);
// безос. В шинку гуділо і клекотіло (Іван Франко, I, 1955, 78).
5. перен. Бурхливо, з незвичайною силою проявлятися (про почуття, пристрасть і т. ін.). Недоварений, в котрого грудях аж клекотав гнів, обернувся на другий бік (Іван Франко, II, 1950, 222); Я лаявся, та не міг з лайками викинути злості, що клекотіла у мене всередині (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 259); Йому здавалося, що то не вітер вирує, а пекуча образа клекотить у його грудях (Василь Кучер, Голод, 1961, 351).