КЛЕЙНО́ДИ, ів, мн. (одн. клейнод, а, чол.).
1. заст. Коштовності, самоцвіти. [Хуса:] Мати вражається, коли в її клейноди невісточка кохана не вбереться (Леся Українка, III, 1952, 181); * Образно. Клейнод уроди на губоньках твоїх ще червоніє (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 200).
2. тільки мн., іст. Знаки влади, регалії. — Возьміть мої гетьманськії Клейноди, панове (Тарас Шевченко, II, 1953, 160); У січовий круг увійшли кошовий, писар і суддя з усіма клейнодами (Олександр Довженко, I, 1958, 232).