КЛА́УЗУЛА, и, жін.
1. юр. Спеціальна умова, передбачена чи обумовлена в договорі, заповіті тощо.
2. ритор. Завершальна частина промови, дуже старанно опрацьована в стилістичному й звуковому відношеннях.
3. літ. Кінцеві склади віршованого рядка або рядка ритмізованої прози, які йдуть за останнім наголошеним складом. Виразно виступає в романі також фігура перелічення з двотактною ударною клаузулою (Мова і стиль «Вершників», 1955, 67).