КІ́НЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до кінець 1 1. На остатнім слові пані Качковська піднесла кінчик фартушка до очей (Леся Українка, III, 1952, 646); Мати з паляничкою в руках присіла на кінчик стільця (Петро Панч, В дорозі, 1959, 136).
КІНЧИК
Тлумачення слова