ХИТРУВАТИЙ

ХИТРУВА́ТИЙ, а, е. Трохи хитрий. В одному селі жив хитруватий Дорофтей (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 36); Третій син найбільше схожий на матір, тільки іншої вдачі: занадто тихий, не балакучий, але хитруватий (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 171); Був Проць по природі своїй хитруватий чоловік, цікавий до навколишнього в тій мірі, в якій воно було корисне для нього, і улізливий в усе, як оса в солодке (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 40);
//  Який виражає певну хитрість або свідчить про неї (про очі. погляд, обличчя і т. ін.). Володя.. кидав на Мусю хитруваті багатозначні погляди (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 238); Мармура подивився на помічника хитруватими очима й сухою долонею вдарив по плечу (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 59); Ви встигли придивиться в його нахмурене лице, негарне, хитрувате… (Микола Шеремет, Дружбою.., 1954, 87).