ХИМЕРИТИ, рю, риш, недок., розм.
1. Те саме, що вигадувати1 1. [Старшина первий:] Ох, старі голови та розумні; химерять-химер ять, та й зроблять з лемеша швайку (Тарас Шевченко, I, 1963, 95); — Добре було б дати сюди підбори, передок і закоти з малинової шкіри, — химерив Омелько, розглядаючи замшу (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 120); * Образно. Прокопчук — шапка на потилиці, шинеля розстебнута, лупаті очі так і виграють, так і химерять, щоб що-небудь збрехати — цілу дорогу теревенить, одне кінчає, друге починає (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 356).
2. Те саме, що вередувати. — Не знаю, чи то на зубки, чи що, але дитина чогось химерить сьогодні (Ірина Вільде, III, 1968, 321).