ВЕРЕДУВАТИ

ВЕРЕДУВАТИ, ую, уєш, недок., без додатка. Виявляти незадоволення, мати примхи. Сходить сонечко — вона [панночка] вередує, і зайде — вередує. І те не добре, й те не до ладу (Марко Вовчок, I, 1955, 16); Банько вередував і не хотів спати, доки не прийде татко й не розповість йому казки (Петро Панч, II, 1956, 254);
//  без додатка і ким, чим. Перебирати, бути надто вибагливим. І почали вередувать [Жаби]: «Не хочемо! Не треба нам такого! Ходімте Доленьку благать, Щоб короля дала живого» (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 160); На коні сидів [Синявін], як юнак, і, незважаючи на свою огрядність, не вередував кіньми (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 69);
//  над ким, заст. Знущатися, збиткуватися. До часу над слабим, хто дужчий, вередує (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 45); Чи я коли думала, що та сквасніла стара кокетка буде надо мною вередувати? (Леся Українка, III, 1952, 523).