ХИЛИТАТИ

ХИЛИТА́ТИ, аю, аєш, недок., перех. Те саме, що хитати. А бідна Марта зітхала — їй уже не було на кого покинути дитину — і бралася хилитати колиску (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 109); Чую я, щось стукотить та скрипить: певно, вітер хилитає вір’я та ворота (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 269); Ще одну сосну ми здибали. На камені гірському стоїть вона, і вітри її хилитають на всі боки (Юрій Яновський, II, 1958, 126); Асуар дивно здригнувся, вийшов на середину камери і вдивився в заґратоване віконце, що блимало, ніби за ним хилитали чарівним ліхтарем (Мирослав Ірчан, II, 1958, 93);  * Образно. Дзвони хилитали дрібненьку мряку, бились і розривались, а в пітьмі драгліла юрма (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 86).