ХИХИКАННЯ

ХИХИ́КАННЯ, ХІХІ́КАННЯ, я, сер. Дія за значенням хихикати і хіхікати і звуки, утворювані цією дією. Врешті, коли пішов вродливий тюрк, — там, за дверима, почувся сміх, хихикання, весела розмова двох голосів — дитячого і дівочого… (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 25); Погиба з огидою і острахом прислухається до хихикання агента (Михайло Стельмах, II, 1962, 82); — Хі-хі, — почув я позад себе таке противне, образливе хіхікання (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 7).